Бувають події, де кожне слово відгукується болем, але водночас дарує неймовірну силу. Саме такою стала урочистість у Березанській громаді: на центральній площі відкрили Алею Надії — місце, присвячене Героям-захисникам, зв’язок із якими перервала війна, але чиї імена щодня звучать у молитвах рідних та близьких.
Свято розпочалося з підняття Державного Прапора України та Прапора Надії. Почесну місію виконали в.о. селищного голови Ірина Гопайнич разом із Владиславом Прядком та Софією Шляхтою — дітьми захисників, на чиє повернення громада чекає з незгасною вірою.
На площі зібралися рідні воїнів, молодь, представники установ та організацій, військові. Почесними гостями стали підполковник, заступник командира 123-ї бригади Микола Близнюк та майор Валентин Бабенко, заступник начальника штабу.
У своєму зверненні Ірина Гопайнич наголосила: «Ми не маємо права втрачати надію, адже саме вона є тим невидимим містком, що з’єднує воїнів із рідним домом».
Найбільш щемливим моментом стало відкриття Алеї, яке доручили дітям захисників — тим, чия віра в повернення тата є найчистішою та найміцнішою у світі. Своїми переживаннями поділилися Анна Федорівна Свинаренко, мама Олександра Бойченка; Лілія Прядко, дружина Олександра Прядка; та Катерина Морозова, сестра Івана Бондарука.
Спільна молитва, яку провів отець Станіслав, об’єднала присутніх у єдиному духовному пориві. Під звуки віршів Галини Брич у виконанні Катерини Лозової та пісні «Червона калина» від колективу «Колорит» серця кожного наповнилися рішучістю продовжувати боротьбу на своєму фронті — фронті віри.
Світлини на стендах — тимчасові. Усі вірять: настане день, коли Герої повернуться і власними руками знімуть свої фото, щоб замінити їх на теплі обійми з родинами.
Нехай Алея Надії стане місцем пам’яті, молитви та віри для всіх, хто чекає своїх найдорожчих. Ми віримо: наші Герої повернуться додому!
Організатор заходу — Березанський Будинок культури (директорка Наталія Ломейко). Ведучі — Тетяна Кравець та Анна Пузирнікова.
За матеріалом пресслужби Березанської громади.
